ЗРУ́ЧНО, присл.
1. Так, що задовольняє у повному відношенні. Антон зручно вмостився на товстій деревині (Чорн., Визвол. земля, 1959, 78); Григорій Григорович молодший зручно сидів у діда на руці (Ю. Янов., II, 1954, 110); Як вони зручно влаштувалися, ці хитрі, погані ховрахи! Вхід до нірки був просторий, стінки гладенькі, а коло нірок були невеличкі горбочки — їхні сторожові пости (Ів., Вел. очі, 1956, 106).
2. у знач. присудк. сл. Вигідно, сприятливо. — Коли не хочете платити, я вас пожену на панщину… Даю вам день — подумати, що для вас зручніше (Мирний, І, 1949, 191); Вона з сестрою думають перекладати.. Натурально, це їм найзручніше, бо знають аж 4 мови (Коцюб., III, 1956, 430).
3. у знач. присудк. сл. Цілком доречно, пристойно. — Добривечір, братику! — обіймає Варава Плачинду.— А в мене оце гості зібралися. —Може, незручно?.. — Саме зручно. У нас тільки свої (Стельмах, І, 1962, 328); Суспільство мусить виявить, збагнуть: З яких джерел ці ледарі живуть? Чи зручно нам до світлої мети З такими… подорожніми іти? (Іванович, Перебендя.., 1960, 45).
4. розм. Вправно, спритно. Врешті він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно і легко, як кіт (Коцюб., І, 1955, 399); Довге сивувате волосся зачісував [князь] так зручно, що його не здавалось дуже мало (Л. Укр., III, 1952, 501); Гарячі сухі руки швидко й зручно розплутують дріт (Коз., Серце.., 1947, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 718.