ЗРІВНОВА́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зрівнова́жити.
2. у знач. прикм., рідко. Те саме, що урівнова́жений 2. Зрівноважений дух, мудра розсудливість.. — От супутники бідності (Зеров, Вибр., 1966, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 705.