ЗРІ́ДКА, присл.
1. Іноді, часом. Одинока жаба вилізла з калабатини і зрідка меланхолійно кумкає… (Коцюб., I, 1955, 285); Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко.., і знову тиша, мов у доброму сні (Стельмах, II, 1962, 26).
2. Де-не-де, місцями. Йшла [Левантина] швидко поміж величезними стовбурами старого лісу. Зрідка тільки розривалося вгорі посплутуване гілля, і тоді видко було їй клаптик неба з двома-трьома зірками (Гр., II, 1963, 292); Софія йде на довгу веранду, зрідка повиту диким виноградом (Л. Укр., III, 1952, 532); // розм., рідко. На відстані. Ох і гаю мій, гаю, розсаджений зрідка (Чуб., V, 1874, 647); Куди глянеш — усе поля широкі, чисті і по полях дуби, зрідка дуб од дуба, як намети проти сонця розкинуті (Вовчок, І, 1955, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 706.