ЗРІ́ТИ1, зрі́ю, зрі́єш, недок.
1. Ставати стиглим, спілим (про злаки, плоди і т. ін.). У колгоспах жито зріє І пшениця золотіє (Укр.. думи.., 1955, 546); Понад Дунаєм зріє виноград (Дмит., Вітчизна, 1948, 116); Я тримаю в руці тугі колоски і немов відчуваю, як вони з кожною хвилиною стають ще повнішими і ще тугішими — зріють (Ткач, Жди.., 1959, 69).
2. Досягати фізичної або духовної зрілості. — А тепер осталось Ось що робить. Ти на літі, І Ярина зріє. Треба буде людей шукать Та що-небудь діять (Шевч., II, 1963, 331); А Макар Сидорович думав — люди зріють не в сонливому напівіснуванні, а в боротьбі (Руд., Вітер.., 1958, 432).
3. перен. Розвиваючись, зміцнюватися, набувати викінченої форми; формуватися. Тут давня дружба зріє й пломеніє, Її ніяким бурям не згасить (Рильський, II, 1960, 320); І в серці моєму займалося тихе світання, Я знав, що в ньому давно уже зріє кохання (Перв., II, 1958, 53); Відчував тільки [Микола], що зріють не усвідомлені ще сили, існує і не вмирає прагнення до кращого (Полт., Повість.., 1960, 333).
ЗРІ́ТИ2, зрю, зриш, недок., заст.
1. перех. Бачити (у 2 знач.). Я й бачив горе скорше, ніж провину, Зрів слабість там, де другі підлість зрять, І з власних мук, і з досвіду тяжкого Не виніс я ненависті до злого (Фр., XIII, 1954, 177); Але ж душа моя бажає жити, Але я хочу чути й знать довіку, Дивитись на оцю красу створіння, Втішатись радістю правдивих діл, Боліти й мучитись, неправду зрячи! (Сам., І, 1958, 82).
2. неперех. Дивитися (у 1 знач.). Тобі вже зазирає в очі Твоє грядущеє. Не зри! Сльозу пророчую утри! (Шевч., II, 1953, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 709.