ЗСО́ХЛИЙ, рідко ІЗСО́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зсо́хнути, зсо́хти, ізсо́хнути, ізсо́хти. Тріщить під ним бадилля зсохле і жовкло хилиться трава (Сос., І, 1957, 350); Дитина почала всміхатись, а батько лагідними, смутними очима дивився на неї і бавив мідяним хрестиком, що висів у його на зсохлих грудях (Л. Укр., III, 1952, 639); Щасливий, хто зможе онуку Сказати, озватися до юнака: — А знаєш ти, хлопче, що Леніна руку Стискала ця дідова зсохла рука? (Перв., II, 1958, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 722.