ЗУБЕНЯ́ТА, ня́т, мн. Зменш.-пестл. до зу́би (див. зуб 1). Одарочка усміхалася і оченятами, і зубенятами (Мирний, І, 1954, 253); Засміявся Валерик, сяйнувши своїми дрібними, як білі іскри, зубенятами (Гончар, Таврія, 1952, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 726.