ЗУБИ́ЩЕ, а, ч. і с. Збільш. до зуб 1. Вона [дячиха] стоїть, напнута білою хусточкою: морда наче сажею обмазана, а зубища проти сонця тільки— блись, блись! (Н.-Лев., II, 1956, 15); Маріка тиснулася біля стіни, збираючи до руки поли плата спереду, щоб, бува, не вхопив і не роздер зубищами пес (Чендей, Вітер.., 1958, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 726.