ЗУБРИ́ТИ, зубрю́, зу́бриш, недок., перех.і без додатка, розм. Повторюючи що-небудь багато разів, вивчати напам’ять, не вдумуючись у зміст.— Зубри не зубри — все одно не вивчиш! (Вас., II, 1959, 556); Мати сердиться, що він не скніє над підручниками, а як він може зубрити зараз, в такий вечір, коли співає все навкруги і він сам повен почуття нового, не знаного досі (Гончар, Тронка, 1963, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 728.