ЗУПИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зупини́ти. Панас Юрійович сіпнув головою, наче кінь, зупинений на бігу (Жур., Звич. турботи, 1960, 22); Дніпро, бетоном зупинений, Напружує силу води (Дор., Серед степу.., 1952, 51); // зупи́нено, безос. присудк. сл. Мотори заглушено, агрегати зупинено, на всій дільниці робіт — тиша та цвірчання цикад (Гончар, Тронка, 1963, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 730.