ЗЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗЦІЛИ́ТИ, зцілю́, зці́лиш, док., перех. Позбавляти хвороби, недуги, робити здоровим кого-небудь; виліковувати. Відходжували, зціляли Катрусю радянські лікарі в Дубно (Мельн., Коли кров.., 1960, 115); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб… Така була легенда про Котовського (Смолич, V, 1959, 28); [Йоганна:] Було б і гріх покинути його! То ж він мене зцілив, як я лежала на смертнім ложі! (Л. Укр., III, 1952, 162); Він готовий був власним життям поділитися з другом в цю мить, щоб тільки зцілити Сашка від недуги (Гончар, Тронка, 1963, 123); // Загоювати (рани і т. ін.). * Образно. Бачура стояв, вдихав запахи вечірнього степу, бачив перед собою кущик горицвіту, вдивлявся у нього, ніби міг прочитати там щось таке, що може зцілити його душу, його рану (Чаб., Тече вода.., 1961, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 736.