ЗЯ́БРА, бер, мн. (одн. зя́бра, и, ж.). Органи дихання в риб та деяких інших водяних тварин, які дихають киснем, розчиненим у воді. Як мешканець водного середовища, рак дихає зябрами — ніжними бахромчастими виростами тіла (Зоол., 1957, 38); Воєводський дозорець у лівій руці тримав за зябра велику щуку (Ле, Наливайко, 1957, 8).
◊ За зя́бра бра́ти (взя́ти, схопи́ти і т. ін.) кого — примушувати кого-небудь виконати, зробити щось. А ти з характером, за зябра береш (Збан., Малин. дзвін, 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 742.