ЗЯТЬО́К, тька́, ч., фам. Пестл. до зять. — Щасливо, матусю… —сказала тихо [Таня].. А зимою і саму ждіть в гості. Не пізніше. — Та не саму, а з зятьком, — жартівливо поправила Клава (Ряб., Жайворонки, 1957, 119); // зневажл.— Воно таки якби дочка йшла за богослова, то не жаль було б і заходу! А цей латаний зятьок нехай пробачає (Н.-Лев., І, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 744.