ЗІБГА́ТИСЯ і рідше ЗОБГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Зігнутися, зщулитися, скорчившись (про людину, тварину). Вона лягла долі біля того каменя, зібгавшися, як клубочок (Гр., І, 1963, 385); Катерина Марківна зібгалась уся, наче заклякла. Прислухалася, мов чекала увару (Мур., Свіже повітря.., 1962, 201); — Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати? — Та я зобгаюсь так, що поміщусь (Укр.. казки, легенди.., 1957, 30).
2. тільки 3 ос. Зібратися в зморшки. На тугому, жилавому обличчі Матвія майнула тінь. Воно дихало здоров’ям і силою, а це одразу зібгалось і напружилось, наче пройняте страшними болями (Гур., Новели, 1951, 14).
3. тільки 3 ос. Стати м’ятим; зім’ятися. Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався, Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку (Гомер, Одіссея, перекл. Б Тена, 1963, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 569.