ЗІ́ЛЛЯЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до зі́лля 1-5. Мирон лишається надворі. Там він може собі гуляти, рвати зіллячко (Фр., І, 1955, 234); — Твою долю, моя доню! Позаторік знала, Позаторік і зіллячка Для того придбала (Шевч., І, 1951, 51); // ірон.— Зробили з мого коханого мужа і члена ради повітової, і предсідателя шкільної ради, ..хоч знають, що він за зіллячко (Март., Тв., 1954, 270); [Трохим:] А це Райка, племінниця, таке зіллячко, що не приведи бог… (Собко, П’єси, 1958, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 573.