ЗІПРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. розм. Стати мокрим від поту; спітніти. Три перші косарі йшли дружно і невтомно, а Федот розучився володіти косою — відстав, зіпрів, сорочку хоч вижми (Тют., Вир, 1960, 233).
2. тільки 3 ос. Згнисти пріючи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 575.