ЗІ́РВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зірва́ти. Марно невідомі закохані особи жбурляли у вікна квіти, зірвані тут же на професорській грядці (Ю. Янов., II, 1954, 85); Стара халупа самітно визирала з заметів. Двері були зірвані з завіс (Донч., III, 1956, 127); В ту ж хвилину, як він оце подумав, у його ніг опинився солом’яний бриль, зірваний вітром у якогось чоловіка (Коцюб., І, 1955, 445); Чернишеві хотілося швидше побачити справжню війну, проте він досі ніде її не знаходив. Вона втікала, як міраж у пустелі, лишаючи за собою шляхи, заповнені людом. А народ плив і плив, сірий від кіптяви, зірваний з місця (Гончар, III, 1959, 17); Весняний план бетонування [греблі] був зірваний повіддю (Коцюба, Нові береги, 1959, 406); // у знач. прикм. Схиливши голову, підвівши горб, він стишив зірваний голос (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 51); // зі́рвано, безос. присудк. сл. Урочисте свято вождів міжнародної реакції, свято з приводу придушення революції в Росії і Персії зірвано одностайним і мужнім протестом соціалістичного пролетаріату всіх європейських країн (Ленін, 15, 1949, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 576.