ЗІ́ТКНЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. зіткну́тися. Типові характери найглибше і найповніше розкриваються насамперед у взаємозв’язках один з одним, у зіткненнях, через вчинки (Рад. літ-во, 3, 1966, 65); Ефір трудився напружено, як ніколи.. На одній хвилі відбувалося зіткнення друзів і ворогів (Руд., Остання шабля, 1959, 285); Ніколає чомусь згадав, як колись читав про зіткнення двох поїздів у тунелі (Чаб., Балкан. весна, 1960, 419); Розбиті при першому зіткненні з руськими кінними дружинами, угри почали відходити (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 579.