З-НАД, прийм., з род. в.
1. Уживається при визначенні місця або предмета, що є вихідним пунктом руху, переміщення, походження і т. ін. кого-, чого-небудь. — Покинути [писати твори]? — обзивається тихий голос з-над столу.— Ні, не покину! (Коцюб., І, 1955, 175); Але вже котрі здалека, з-над Дністра, з Долів поприходять, тих ніяково ні з чим відправляти: чекають, поки не нароблю стілько [ложок], скілько їм треба (Фр., II, 1950, 130); — Звідки приїхали ви у Москву? — З-над Черемошу приїхав (Павл., Бистрина, 1959, 79).
2. Уживається при вказівці на місце, предмет і т. ін., з протилежного боку яких починається рух, дія і т. ін. Лише з-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (Тич., І, 1957, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 637.