КА́ВКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ка́вкати. Стрівши турка на порозі, як лине [окріп] йому межи очі, так він і не кавкнув… (Укр.. казки, легенди.., 1957, 424); // безос. В повітрі свиснув дрючок і так гупнув Терентія по спині, що аж всередині кавкнуло (Стельмах, Хліб.., 1959, 514).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 66.