КАЛАМУ́ТНИК, а, ч., розм. Той, хто підбурює проти когось, чогось, спричиняє неспокій, незлагоду; баламут (у 1 знач.). [Начальник поліції:] Се тут є пара таких каламутників, я їх вже давно на оці маю (Л. Укр., IV, 1954, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.