КАМ’ЯНИ́ТИ, и́ть, недок., перех., рідко.
1. Робити нерухомим, застиглим, як камінь (у 1, 2 знач.). Вперта рішучість кам’янить йому обличчя (Стельмах, І, 1962, 242).
2. Робити байдужим, нечулим. [Анна:] Я не можу… той камінь… він не тільки пригнітає, він душу кам’янить (Л. Укр., III, 1952, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 85.