КАНОНІ́ЧНИЙ, а, е.
1. церк. Стос. до канону або який є каноном (у 1 знач.). Пани узаконили канонічне право, яке дозволяє вбивати ворогів церкви (Іст. укр. літ., II, 1956, 585).
2. церк. Узаконений церквою як святе письмо; який входить до складу канону (у 3 знач.). Канонічні книги.
3. перен., книжн. Визнаний зразковим, твердо встановлений; узаконений. Невичерпно різноманітний був Франко і щодо форми. Ми знаходимо в нього і канонічні форми — терцини, сонети, октави, тріолети (Рильський, III, 1956, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 89.