КАНЧУ́К, а́, ч. Нагайка з переплетених ремінців. Самійло хвалився, що аж три канчуки звелено в сирівці намочити (Мирний, IV, 1955, 236); На його [мужика] руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (Фр., II, 1950, 99); Іде полем наглядач, коник під ним бистрий, а в руках ремінний канчук (Мур., Бук. повість, 1959, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 91.