КАПРИ́З, у, ч.
1. Те саме, що забага́нка; вередування, примха, химера. Ну, що ж, каприз, примха кохаючої жінки, яка не може ще звикнути, що її чоловік художник (Коцюб., II, 1955, 437); Ми розійшлись.. Я поїхала аж у Сибір, щоб не мати спокуси вернутись й одвідати мого несуженого.. Се ж не був каприз з мого боку (Л. Укр., III, 1952, 702).
2. чого, перен. Що-небудь випадкове, несподіване в певній галузі. — Каприз лукавої долі, Олександре Даниловичу, закинув мене в ці азіатські хащі (Ле, Міжгір’я, 1953, 30); Каприз моди; Каприз природи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 96.