КАПРИ́ЗНИЙ а, е.
1. Примхливий, вередливий, з постійними забаганками, капризами (у 1 знач.); забагливий, комизистий. Вона була капризна, палка, сентиментальна і стара (Коцюб., І, 1955, 408); Боюся тільки, як би не набриднути Ліді за це літо.., хоч я і не дуже капризна на літні домівки й комфорти (Л. Укр., V, 1956, 149); Раніше весела й життєрадісна, вона [дитина] стає лякливою, капризною й дразливою (Хвор. дит. віку, 1955, 123); // Який виражає каприз (у 1 знач.); зумовлений капризом. Маріка відвертається капризним рухом (Хотк., II, 1966, 406); Капризний вираз обличчя; Капризний голос.
2. перен. Повний несподіванок, випадковостей; непевний, нестійкий. Дуже капризна річ плавуча міна,— кажуть матроси (Ю. Янов., II, 1958, 33); Капризна погода; Капризна зима.
3. перен. Химерний, вигадливий. Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів (Коцюб., II, 1955, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 96.