КА́ПТУ́Р, ка́птура́, ч.
1. Те саме, що відло́га. Дядько Яким був у довгому чорному кобеняку з каптуром, нап’ятим на голову (Юхвід, Оля, 1959, 139); — Бувайте здоровенькі, бо мені ще на станцію треба,— промимрив він, напаяв на голову каптура й пішов (Чаб., Катюша, 1960, 112).
2. Те саме, що клобу́к. Владика, не скинувши ні ряси, ні каптура, на ходу вчепив до пояса шаблюку, ..вибіг на вулицю (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 383).
3. Старовинний жіночий головний убір із круглим наголовком, затягнутим кольоровою тканиною. Накладають [на голову молодій] каптур, як у других серпанок чи очіпок (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 97.