КАПУЦИ́Н, а, ч.
1. Чернець католицького ордену, який носить плащ із гостроверхим каптуром (у 1 знач.). І кого тільки тут не було: і католицькі ченці в сутанах різних кольорів — від червоного капуцина до довгобородого бенедиктинця в брунатній робі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 167).
2. Рід широконосих американських мавп із волоссям на голові у вигляді каптура (у 1 знач.). Найбільш відомий серед усіх сапажу — капуцин (Посібник з зоогеогр., 1956, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 98.