КАРАКА́ТИЙ, а, е.
1. Сукуватий, із наростами; кострубатий, кордубатий, корчуватий (про дерева). Каракатий дуб; Каракатий в’яз; // Кривий. Караката береза.
2. перен. Незугарний на вигляд, кривоногий (про людину). — А ти що за один будеш? — високий каракатий бандит, граючись куцим втинком, впритул підійшов до Варчука (Стельмах, II, 1962, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 100.