КАРБУВА́ТИСЯ, у́ється, недок.
1. у сполуч. зі сл. пам’ять, свідомість і т. ін. Добре запам’ятовуватися. Молодій людині, особливо в перші роки юності, все не просто запам’ятовується, а карбується в пам’яті, як зарубка на чабанській герлизі (Ле, Право.., 1957, 13); // у сполуч. зі сл. душа, серце. Залишати слід у душі, серці. Діти все прощалися й не могли розлучитися.. І Прісине серце солодко щемить, перший біль розстання карбується на душі (Ю. Янов., Мир, 1956, 161).
2. Пас. до карбува́ти 1, 2. Медальйони карбувалися не тільки центральними монетними дворами, але й у деяких провінціальних центрах (Археол., VIII, 1953, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 103.