КА́РЛИК, а, ч.
1. Неприродно мала на зріст людина; ліліпут, недоросток, куцак, куцан. Там карлики грають у сурми, Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); При недорозвиненні гіпофіза ріст дитини може припинитися, і тоді вона залишається карликом (Анат. і фізіол. люд., 1957, 122); * У порівн. Стоїмо, мов карлики. Над нами Стіни рвуться вгору, до хмарин (Дмит., Осінь.., 1959, 11); // Про дуже низький, дуже малий предмет. Підгорілий ячмінь ледве піднімався на півметра від землі. Вусаті карлики, похнюпившись, дивилися вниз (Жур., До них іде.., 1952, 143).
2. з означ., перен. Про дуже незначну з певного погляду, нікчемну людину. Духовні карлики.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 107.