КАРНИ́З, а, ч.
1. Виступ, що завершує горішню частину стіни або міститься над вікнами, дверима. Поламлені [поламані] карнизи, побиті вікна.., облуплені стовпи — все виглядало непривітним та страшним (Мирний, III, 1954, 305); Над клумбами.. біліли з карнизами й колонами стіни розкішного невиданого палацу (Вас., Незібр. тв., 1941, 159); — Я теж цей дім будував. Від першого каменя в фундаменті до останнього карниза під дахом, всі поверхи (Кучер, Дорога.., 1958, 49).
2. Виступ, що пролягає вузькою смугою на схилі гори, кручі. Де тільки на скелях є карнизи на піваршина, де трапляється ямка в скелі, там причеплюються ялинки (Н.-Лев., II, 1956, 414); Сафаров ішов над урвищем широким кам’яним карнизом (Донч., II, 1956, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 108.