КАРЯ́ЧКИ, КАРА́ЧКИ, присл., розм.
1. Те саме, що навпо́чіпки; накарячки. Вони сиділи нерухомо, карячки, боячись поворухнутись (Коцюб., І, 1955, 348); Томаш сів карачки, намагаючись рухами плечей запнути кожух на грудях і втягти в нього голову (Тулуб, Людолови, II, 1957, 159).
2. Те саме, що ра́чки. «Напирають, мабуть,— подумав він,— ще й вискочить не встигну». І вже карачки хутко подерся догори (Панч, І, 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 114.