КАХИ́, КАХИ́-КАХИ́, виг.
1. Звук під час кашлю. — Ох! здорові! — сказала Оришка.— Уже мені оцей кашель клятий допік… кахи! кахи! ох! (Мирний, І, 1954, 237).
2. розм. Уживається як присудок за знач. кахи́кати, кахи́кнути. [Недобитий (підспівує):] Ой ти старий, я молода, Тим між нами незлагода, Ой ти старий: кахи-кахи… Я молода: хи-хи, хи-хи!.. (Кроп., V, 1959, 31); Вчила нас доброї душі старенька вчителька, .. що весь час закутувалася в теплу хустку і все кахи! кахи! Усе кахикала… (Вишня, II, 1956, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 122.