КАЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Перевертатися, повертатися на чомусь, по чомусь або в чомусь. Мотря, качаючись на печі, цілісіньку ніч не спала, теж плакала (Мирний, І, 1949, 410); З ревом нелюдським повалився Андрій і качався по долівці (Хотк., II, 1966, 200); Олекса качається в калюжі, гасить на собі вогонь (Ю. Янов., IV, 1959, 31); Їжак почав качатись у листі, і листя понасідало йому на голки (Ів., Ліс. казки, 1954, 30).
◊ Кача́тися від (зі) смі́ху (ре́готу) — дуже сміятися, реготати до сліз. Школярі качались од сміху. Реготу було до сліз (Вас., Вибр., 1954, 143).
2. розм. Те саме, що колиха́тися 1. Качається, бідний, один без весельця. Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! (Греб., І, 1957, 83); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати (Мирний, І, 1954, 307).
3. Пас. до кача́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 124.