КА́ША, і, ж.
1. Страва з крупів, пшона, рису тощо, зварена на воді або молоці. Вари воду, вода й буде — а вкинь круп, каша буде (Номис, 1864, № 5244); Незабаром цілий стіл був заставлений усякою стравою: борщем, кашею, печеним поросям (Мирний, II, 1954, 224); Як відомо, сама себе хвалить тільки гречана каша (Вишня, І, 1956, 304).
◊ Да́ти (вси́пати і т. ін.) бере́зової ка́ші див. бере́зовий; Завари́лася ка́ша — почалася якась складна й клопітна або неприємна справа.— Через отой мундир і вся каша заварилася (Баш, На землі.., 1957, 75); Завари́ти ка́шу — затіяти складну й клопітну справу або справу, що загрожує неприємними наслідками. Прокіп заварив таку кашу, з якої, мабуть, не вийти цілим ні йому, ні.. дочці його (Дмит., Наречена, 1959, 68); Ка́ші не зва́риш (не зва́рите) див. звари́ти1; Ка́ші про́сить (про́сять), жарт., рідко — те саме, що Ї́сти про́сить (про́сять) (див. ї́сти). Він дав Дикунові свою стару кирею і майже нові чоботи, бо козакове взуття вже давно просило каші (Добр., Очак. розмир, 1965, 92); Ма́ло [ще] ка́ші з’їв (з’ї́ла) див. з’їда́ти; Не дава́ти (не да́ти) наплюва́ти собі́ в ка́шу — не дозволяти комусь, не допускати нехтувати себе або безкарно шкодити собі. — Ці [Павло та Варвара] не дадуть наплювати собі в кашу. Бравий народ (Кир., Вибр., 1960, 287); Покуштува́ти (скуштува́ти) бере́зової ка́ші — бути побитим, дістати прочухана.
2. перев. з означ., перен. Напіврідка маса, що своїм виглядом нагадує цю страву (про багно, сніг тощо). В затінках кріпив мороз, а проти сонця топився воском сніг, перетворювався в кашу, прогрузав мало не до самої землі (Збан., Сеспель, 1961, 328); Довго м’яв [Олекса] сніг ненадійними черевиками, що аж ніяк не були пристосовані до мокрої снігової каші та густого чорноземного місива (Руд., Остання шабля, 1959, 288).
3. перен., розм. Безладна суміш чого-небудь. В долині — каша. Вози, худоба і люди збилися в купу, од якої йде пара і пахне потом (Коцюб., II, 1955, 240); [Нагар:] Змішалось усе — люди, зброя — в криваву кашу (Корн., І, 1955, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 125.