КВАРТИ́РА, и, ж.
1. Частина житлового будинку, що складається звичайно з однієї або кількох кімнат, кухні, передпокою тощо, з окремим ходом; кватира, помешкання, хата. Сімейні робітники одержують у великих будинках окремі квартири з двох, трьох і чотирьох кімнат (Нар. тв. та етн., 5, 1967, 16); // Житлове приміщення; житло. По один бік в домі од вулиці була волость, по другий бік — школа й квартира для вчителя (Н.-Лев., IV, 1956, 68); // Приміщення, яке наймають на певних умовах для тимчасового проживання. Миша живе на квартирі у одного учителя, у того ж, що жив торік (Л. Укр., V, 1956, 8); Сотник та десятник, як навіжені, бігали по хатах, шукаючи квартир (Коцюб., I, 1955, 199); Дуже рідко він зупинявся на квартирі з кимось удвох, а завжди сам (Тют., Вир, 1964, 464).
Комуна́льна кварти́ра див. комуна́льний; Става́ти (ста́ти) на кварти́ру див. става́ти.
2. тільки мн. Місце розташування військ у населеному пункті. От розвели їх [некрутів] по квартирах (Мирний, І, 1949, 220); Стали ляхи по квартирах — нема ні ладу, ні проходу (Тич., І, 1957, 104).
3. заст. Кватирка (у 2 знач.). Одсунь, господаре, квартиру, поглянь на небо й на ниву (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 130.