КВАТИ́РКА, и, ж.
1. Зменш. до квати́ра 1. Займати невелику кватирку.
2. Шибка у вікні, вставлена в раму, яку можна відчиняти для провітрювання приміщення. Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку. Поглядає на у лицю, Колише дитинку (Шевч., І, 1963, 24); Коли Деменюк переходив близ [поблизу] її вікон, вона відчинила кватирку і закликала його до себе (Фр., VII, 1951, 90); Для того щоб провітрювати приміщення, у віконних рамах роблять кватирки (Стол.-буд. справа, 1957, 194); // Дверцята або віконце в брамі, у воротах. В глибині перистиля вузька брама з кватиркою в одній половинці й з хвірткою в другій (Л. Укр., III, 1952, 270).
3. заст. Шибка у вікні. — Микола постукав у кватирку; я йому одчинила двері (Н.-Лев., II, 1956, 242); Подивився козак Нечай у нову кватирку (Сл. Гр.).
4. заст. Четверта частина кварти (у 1 знач.); чвертівка (переважно про горілку). Він усе точив з барильця та подавав половинчики, кватирки, півока, ока (Коцюб., І, 1955, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 132.