КВО́ЛІСТЬ, лості, ж. Стан і властивість за знач. кво́лий. У Євгенії Григорівни тихо закрутилась голова, незрозуміла кволість тягарем повисла на руках і ногах (Донч., V, 1957, 305); Анатолій подолав кволість, що згинала коліна, валила з ніг (Руд., Остання шабля, 1959, 229); — Помилка!.. Адже тисячі дурнів, отаких, як я, століття повторюють її. А через що? Через косність розуму, через кволість духу (Довж., І, 1958, 432); Кволість думки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.