КВІТУВА́ТИ, у́є, недок.
1. Викидати квіти; квітнути, цвісти. Густішою стіною сплелося жито, що почало вже квітувати,— пустило із себе дух свого цвіту (Вас., І, 1959, 124); І всюди, всюди,— аж ніби холодно ставало від білого цвіту! — скрізь квітувала калина… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 98); // Бути вкритим квітами, мати квіти. В травні на Україні квітує земля (Смолич, День.., 1950, 54); Степ квітував. Незайманий, звіку неораний, високотравний… (Гончар, Таврія, 1952, 183); * Образно. І, хоч життя, як зрілий плід, Але серця квітують квітом (Дмит., Вітчизна, 1948, 120).
2. перен. Процвітати, успішно розвиватися. Нині, як, мабуть, ніколи, розвивається й квітує у нашій республіці художня самодіяльність (Літ. газ., 21.Х 1960, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 136.