КВІТЧА́СТИЙ, а, е.
1. Укритий квітами. Дітей маленьких двоє.. по квітчастих Лугах підгірських.. Ішли з села (Фр., X, 1954, 49); Швидко, швидко летить поїзд!.. Високі гори, квітчасті долини, швидкі річки — все так швидко повстає і зникає (Л. Укр., III, 1952, 521); А тепер степи квітчасті Сонце залило, Син землі у сонці-щасті Підніма чоло (Мас., Сорок.., 1957, 39); // Який зображує квіти, зелень. Вікна були обкладені квітчастою мозаїкою (Н.-Лев., IV, 1956, 15); В своєму легкому платті, з квітчастими візерунками, вона була подібна до красивої пташки (Гур., Наша молодість, 1949, 100).
2. Різного кольору; різнобарвний. З-за рогу квітчастим гуртом виткнулися дівчата (Кир., Вибр., 1960, 247); // Пістрявий, строкатий. Дітвора біля нього крутилась — червоні фези, квітчасті халати, аж в очах рябіло (Коцюб., II, 1956, 159).
3. перен. Дуже прикрашений; примхливий, пишний (про мову, слова тощо). Квітчастою мовою він від усього дворянства дякував земців [земцям] за ту честь, якою вітали їх (Мирний, III, 1954, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 137.