КЕ́ЛЬНЯ, і, ж. Ручний будівельний інструмент — металева трикутна лопаточка на короткому держаку. Дроворізи з пилками і сокирами, муляр з кельнею (Фр., VI, 1951, 152); Київ тримає кельню у руці,— він у вапні, всякчасно в дії (Рудь, Дон. зорі, 1958, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 140.