КЕ́ПКА, и, ж. Чоловічий головний убір із м’яким дашком, без твердого денця та околички. Синю кепку йому з міста батьки привезли (Коп., Як вони.., 1948, 39); Потім підійшов хлопчина типу міського: у штанях навипуск, у піджаці й сірій кепці (Головко, І, 1957, 169); Здрастуйте, — привітався прибулий і, знявши кепку, ступив два кроки вперед (Тют., Вир, 1964, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 141.