КЕРУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. чим. Діяти, чинити згідно з чим-небудь, на підставі чогось, залежно від чогось. Тепер Соломія вагалась, в якому напрямку йти. Найкраще керуватись вітром: треба, щоб він тепер дув у спину, і йти за вітром (Коцюб., І, 1955, 362); — Та є одне мудре правило, яким я завжди керуюся. Не сідати писати, поки сюжет остаточно не викристалізувався (Донч., VI, 1957, 623); Ленін учив комуністів усіх країн керуватися в своїй діяльності принципом діалектичної єдності національних, інтернаціональних завдань кожного загону міжнародного робітничого руху (Ком. Укр., 11, 1967, 75).
2. Пас. до керува́ти 1, 3. Коли прийшла допомога, корабель уже не міг керуватись (Ткач, Моряки, 1948, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 144.