КИДО́К, дка́, ч.
1. Однокр. дія за знач. ки́дати 1 і ки́датися 1, 3. Влучний кидок гранати, і вибух перед автомашиною здибив її і поклав боком у рівчак ( Д. Бед-зик, Плем’я.., 1958, 38); З минулого вечора було воно [орля] голодне і з кожним кидком ставало все млявішим (Тулуб, В степу.., 1964, 144); Гравець.. прорвався до воріт і сильним кидком послав шайбу в сітку (Веч. Київ, 29.II 1960, 3).
2. Швидке пересування кого-, чого-небудь, яке здійснюється за один раз. Дружно заходився екіпаж готувати машину до кидка на протилежний берег (Рад. Укр., 10.IX 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 148.