КИ́НЕНИЙ, КИ́НУТИЙ. Дієпр. пас. мин. ч. до ки́нути. Острів шипів, як розпечений камінь, кинутий в воду (Коцюб., II, 1955, 291); Я бачив човен твій у шумі бурунів І котви, кинені край диких берегів (Зеров, Вибр., 1966, 391); Коні, кинуті піхотинцями напризволяще, розбрівшись долиною, спокійно паслися (Гончар, III, 1959, 448); На барикадах по вулицях — у Москві, у Петербурзі, у Харкові — точаться криваві бої. Видно, й військо все кинуте туди (Головко, II, 1957, 317); * Образно. Кинений долею в глибоку підземну штольню, він чує сам по собі, що ті давні дні минули без повороту (Фр., IV, 1950, 28); // ки́нено, ки́нуто, безос. присудк. сл. Людину кинуто в воду (Ю. Янов., II, 1958, 116); Його було кинуто в концтабір (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 150.