КИРИ́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов’янської мови, що лягла в основу давньоруського ( а згодом російського, українського та білоруського) алфавіту. Найдавніша, що дійшла до нас, слов’янська писемність знає два алфавіти — кирилицю і глаголицю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 499); Буквами звичайно називають знаки письма фонетичного типу (напр., кирилиця, глаголиця, сучасне російське, українське і білоруське письмо) (Сл. лінгв. терм., 1957, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 152.