КЛА́ДОВИ́ЩЕ, а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар, гробовище (у 1 знач.). Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою (Н.-Лев., II, 1956, 257); Наступного дня поховали Вірцю на тихому сільському кладовищі (Дмит., Наречена, 1959, 232); * У порівн. Незабаром частина виноградника виглядала як кладовище, вкрите могилками (Коцюб., І, 1955, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 172.