КЛАЦ, виг.
1. Звуконаслідування, що позначає уривчастий звук, утворений клацанням. — Вісім-п’ятнадцять, клац. Знімай мішки,— пише квиток Гнида старий (Головко, II, 1957, 30).
2. Уживається як присудок за знач. кла́цати, кла́цнути.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 177.