КЛА́ЦАННЯ, я, с. Дія за знач. кла́цати й звуки, утворювані цією дією. Той гуркіт [коліс] і клацання [копит] гудуть у вашій голові, одзиваються в спині (Мирний, IV, 1955, 310); Клацання підків по брукові.. з кожним часом збільшувалось (Панч, І, 1956, 78); Безбородько почув тільки клацання ключа у дверях (Вільде, Сестри.., 1958, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 177.