КЛЕПА́ЛО, а, с.
1. Молот або молоток для клепання. Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала і з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Щог., Поезії, 1958, 139).
2. Шматок заліза (часто забитий у колоду), на якому клепають що-небудь. Поклавши косу на клепало, Андріяка вдарив по ній молотком (Гончар, Таврія, 1952, 226).
3. рідко. Те саме, що калата́ло. Тихо знову. Заткали зорі далечінь шовкову. В клепала б’ють невтомні сторожі… (Рильський, II, 1956, 88); Проспівали перші півні, вийшов сторож, ударив раз, удруге в клепало (Л. Янов., І, 1959, 52).
4. заст. Било (див. би́ло1 1). Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (Котл., І, 1952, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 180.